Ірена Сендлер з Варшави народилася 15 лютого 1910 року. Її батько навчив дівчинку багато чому. Але його головний урок вона запам’ятала на все життя – завжди приходити на поміч тим, хто потребує допомоги.
Дівчинці було лише сім років, коли тиф забрав життя батька. Але те, як він виховував доньку, вплинуло на все її життя. Подорослішавши, дівчина зрозуміла, що хоче бути такою, як батько.
Оскільки він був лікарем, то і Ірена стала медсестрою у відділенні соціальної допомоги, що надавало нужденним родинам одяг і їжу.
Коли в Європі почали розповсюджуватися антисемітські настрої, жінка, попри те, що була затятою католичкою, і надалі допомагала єврейським родинам нарівні з іншими. Для неї їх віра не мала ніякого значення.
Після окупації Польщі в 1939 році, нацистами було створено Варшавське гетто. До нього звозили усі єврейські родини. Важко уявити, які жахи пережили люди у ті часи. Ірену шокували нестерпні умови, в яких люди проживали в гетто. Тому вона прийняла рішення стати членом Товариства допомоги євреям. З часом ситуація лише погіршувалась. І тоді дівчина зрозуміла, що потрібно діяти більш радикально. Її не лякало навіть те, що під загрозою могло опинитися власне життя.
Вона долучилася до тих, хто таємно допомагав вивозити з гетто єврейських дітей, яким, без сумніву, загрожувала смерть. Їх відправляли в притулки або всиновлювали. Попри те, що в Ірени були добрі наміри, не кожна мати була готова передати свою під опіку чужій людині. Тоді ще ніхто не знав, що незабаром стане гірше і багато родин буде знищено в концтаборах.
Нацисти надійно охороняли гетто. Тому Ірена змушена була вигадувати різні хитрості, щоб вивезти звідти дітей. Найчастіше вона ховала їх в автомобілях швидкої допомоги, які транспортували тяжкохворих. Та згодом нагляд посилили, тому жінка використовувала для цих цілей мішки, сміттєві баки та навіть труни.
З усіх дітей, яких вдалося врятувати Ірені, їй найбільше запам’яталася 5-місячна Ельзунія. Щоб врятувати дівчинку жінка посадила її в дерев’яну коробку, яку сховала серед цегли. Віддаючи дочку, батьки залишили їй лише один спогад про себе – срібну ложку, яку поклали серед пелюшок.
В цілому Ірена врятувала від смерті понад 2500 дітей. Вся інформація про те, де вони знаходяться, вона зберігала жерстяній бляшанці, закопаній у сусідньому садку.
Все йшло добре, але одного разу німцям стало відомо про дії Ірени. Жінка була схоплена і відправлена у в’язницю. Але навіть самі жорстокі тортури і приниження не змогли змусити жінку виказати місцеперебування дітей. Її хотіли стратити, але втрутилася доля. Друзі Ірени, яким було небайдуже її життя, допомогли втекти. З того часу жінка жила під вигаданим ім’ям. І продовжувала допомагати людям.
Після того, як закінчилася війна, Ірена відкопала бляшанку з записами про дітей і віддала їх Комітету пошуку вцілілих євреїв.
Вона вийшла заміж, народила трьох діточок і вела щасливе життя, впевнена, що все зробила вірно. Сама вона вважає, що причини, які підштовхнули її рятувати дітей, криються в дитинстві. Батько виховав у ній віру в те, що потрібно допомагати кожній людині, яка цього потребує. При цьому віросповідання та національність значення не мають.
У 2007 році Ірена стала лауреатом Нобелівської премії миру. Через рік вона померла. Жінці було 98 років. Неможливо переоцінити її внесок у світову історію, адже вона завжди боролася за правду і справедливість.
У цієї медсестри було дійсно золоте серце. Своїми вчинками вона довела, що навіть у найбільш важки часи ми можемо залишатися хоробрими й не зрікатися своїх ідеалів.