Мартін Пісторіус із Південної Америки ріс звичайним хлопчиком. Але несподівано він захворів на невідому хворобу, що призвела до повної втрати здатності рухатися і розмовляти. 12 років лікарі намагалися знайти причини вегетативного стану пацієнта, але це їм так і не вдалося. Та одного разу трапилося те, на що вже ніхто й не сподівався. Позбувшись хвороби, Мартін довів, що дива трапляються. До того ж він зміг розповісти, що відчуває людина, яка на протязі багатьох років замкнена, як у в’язниці, у власному тілі.
Батьки Мартіна Родні та Джоан дуже раділи народженню сина. Він був звичайною дитиною, яку дуже приваблювала електроніка. Заповітною мрією хлопця було стати таким же відомим, як Білл Гейтс.
Таланти дитини дуже тішили батьків, Мартіну пророкували велике майбутнє. Все змінилося, коли хлопчик досяг 12 років. Він тяжко захворів. Медики не могли діагностувати хворобу і лише розводили руками.
Все що відбувалося з дитиною викликало у фахівців багато запитань, на які вони не мали відповіді. Згідно з їхнім припущенням, скоріш за все в хлопчика був криптококовий менінгіт. Лікарі прикладали багато зусиль, щоб врятувати Мартіна, але його стан лише погіршувався. Через деякий час він вже не міг сам рухатися, дивитися у очі людям, а зрештою перестав навіть розмовляти.
Дитина, в цілому, стала «овочем». Як розповів батько хлопчика, працівники медичного закладу порадили рідним забрати його додому і створити для нього комфортні умови. Мови про одужання не йшло, всі вважали, що Мартін незабаром помре.
Всупереч песимістичним прогнозам медиків, хлопець тримався за життя. Кожного дня батько Мартіна прокидався о п’ятій годині ранку, щоб одягти його і відвести до реабілітаційного центру. Там дитина залишалася на протязі дня.
За словами батька, він кожні вісім годин піднімав сина щоб погодувати і помити, а потім знову клав його у ліжко. Щоб запобігти появі пролежнів, він перевертав його через кожні 2 години.
Та важче всього ситуацію переживала мати. Якось у розмові з журналістами вона зізналась, що були моменти, коли їй хотілося щоб син помер і вона навіть сказала йому про це. Джоан сама зазначає, що сама ця думка жахлива, але в той час жінка сподівалася на якесь полегшення.
Тоді мати навіть уявити не могла, що її дитина чує і розуміє кожне слово, ні лікарі, ні батьки навіть не підозрювали цього. Коли Мартін прийшов до тями і зміг говорити, він розповів, що років в 14-15 він став поступово прокидатися.
Зі слів хлопця, десь через 2 роки після того, як його паралізувало, стан здоров’я почав покращуватися. Мартін розумів, що відбувається навкруги, міг спостерігати за навколишнім світом. А ось рухатись і розмовляти ні. Як пояснив він журналістам, рідні і лікарі вже звикли, до його стану і навіть не помітили, що до хлопця повертається свідомість. Реальність вразила парубка. Сама думка, що так і доведеться все життя провести в повній ізоляції, його шокувала.
Власне тіло стало для Мартіна пасткою. В нього було багато часу на роздуми і ці думки навряд можна назвати приємними. Хлопець думав про те, що його більше ніхто не полюбить його, не буде ніжним з ним. Він вважав себе приреченим.
Хлопчик поставив собі за мету – більше ніяких негативних думок. Саме це стало першим кроком до перемоги над хворобою.
Пізніше Мартін розповість, що в першу чергу потрібно було викинути із голови всі думки, прийняти своє існування.
Оскільки всі були впевнені, що хлопець нічого не розуміє, то в реабілітаційному центрі його садили біля телевізора, де знову і знову демонстрували одні й ті самі мультфільми. Якось Мартін вирішив, що більше так не може.
Йому хотілося хоча б частково контролювати своє життя. Тому він почав визначати час, орієнтуючись на промені, що рухалися підлогою. Згодом він навчився по-іншому сприймати думки, які не давали йому спокою, навіть найбільш «потворні».
Якось він почув сказані матір’ю слова: «Сподіваюсь ти помреш». Це було справжнім шоком. Але згодом хлопець почав міркувати, чому вона так сказала. З часом він зрозумів, у якому відчаї знаходилася жінка.
Одночасно зі зміцненням розуму, у Мартіна поступово почала відновлюватись здатність рухатись. На думку лікарів, мозок, давши установку на зцілення, стимулював організм протистояти недузі. І саме це допомогло хлопцю одужати.
До 39 років здоров’я чоловіка майже повністю відновилося. Зараз він успішний веб-дизайнер, живе самостійно і більше ні від кого не залежить. В нього є дружина і діти!
