Після смерті Надії її доньки звернулися до нотаріуса, щоб з’ясувати, кому вона залишила спадок. Як з’ясувалося, все, що мала, Надія заповіла нерідній доньці Соломії, а от рідна Олена отримала лише невеличкого листа.
В житті не завжди рідна дитина вважає своїм обов’язком доглядати за батьками на старості. Інколи буває і так, що чужа людина стає набагато ближчою і ріднішою, ніж син чи донька.
Після смерті дружини він залишився сам з донькою Соломією, якій на той момент було лише 7 років. Він і так був не занадто говірливим, а коли дружини не стало, закрився в собі ще більше. Ті, хто його не знав, міг би подумати, що взагалі німий. Максим бував на цвинтарі на могилі своєї віри кожного дня, ставив безліч питань, але на жодне так і не отримав відповіді.
Максим працював у колгоспі столяром, мав просто золоті руки. Замовлень у нього було завжди багато, а до кожного з них чоловік підходив з усією відповідальністю. Всі зароблені гроші витрачав на Соломійку, купуючи доньці різни обновки на базарі в райцентрі. Одного разу дівчинка запитала, чи не можна купити маму, зазирнувши прямо в душу татові.
Максим не знайшов слів, щоб відповісти доньці, але все частіше його почали відвідувати думки, що мама і справді потрібна дівчинці.
Одного разу працював він у сусідньому селі, вставляючи вікна в одній з осель. Господиня була дуже гарна, та ще й хазяйновита. В хаті стояв аромат борщу і пампушок з часником. Максим їх обожнював, бо саме такі колись смажила його Віра. Надія дуже сподобалась Максимові, тому поставив питання відносно того, де її чоловік і чи є діти.
Надія мовчала, але пізніше все ж наважилась сказати, що її чоловік помер, а доньку виховує сама. Важно без господаря в сільській хаті, потрібні чоловічі руки. Також розповіла, що чоловік її перед смертю дуже хворів, на лікування йшли чималі кошти, тому ремонт відійшов на другий план.
В той раз Максим не взяв гроші у Надії за свою роботу, а через тиждень прийшов до її хати знову з інструментами, щоб відремонтувати все, що зможе. Говорячи це, легенько взяв за руку Надію.
Звичайно, жінка заперечувала, щоб Максим працював безкоштовно, але Максим твердо сказав, що грошей не візьме. Надія була такою схожою на його Віру.
Пройшло зовсім небагато часу, як житло Надії стало зовсім іншим. Надія сказала: «Навіть не знаю, як за всю цю красу розрахуватися з вами». На це Максим їй відповів: «Просто стань мамою для моєї доньки, а я стану батьком для Оленки». Сказавши, він сам злякався своїх слів, але Надія погодилася, сказавши, що, мабуть, сама доля їх поєднала. В той час обидві їх доньки дружньо гралися разом.
Вирішили жити в домі Надії. Максима було не впізнати, від його мовчазності та нерішучості не лишилось і сліду. Він став веселим, енергійним, багато жартував, ніколи не сидів без діла, а все зароблене приносив в дім і віддавав Надії. Так, вона своєю турботою і коханням зуміла розтопити його серце. Надія ж, у свою чергу, не тратила кошти марно, намагалася зробити так, щоб життя всієї родини було комфортним. Соломійка стала помітно веселішою, дякувала татові, що тепер у неї з’явилась не тільки мама, а ще й сестра.
Надія якось запропонувала продати Максимову хату, а за отримані гроші поставити пам’ятники Вірі і чоловіку Надії. Максим погодився на це. Вирішили добудувати хату Надії, щоб вона мала два виходи і кожній з дочок у майбутньому було де жити.
Через невеликий проміжок часу їх хата стала справжніми хоромами. Надії заздрили сусіди.
Максим щодня тяжко працював, щоб родина могла комфортно жити. Так минали тижні, місяців. За своєю постійною зайнятістю не помічав, якою стала атмосфера у будинку. Він інколи бачив свою доньку заплаканою, але вважав, що це лише дитячі капризи. Але одного разу Соломія сама поставила батьку питання, чому мама відноситься до Оленки краще, ніж до неї.
Максим намагався заспокоїти рідну дитину, але все одно вирішив поговорити про це з Надією. Розмову все відкладав, але й помічав, що дружина постійно гримає на Софію, що в Олени безліч нового одягу і взуття, а його дитина доношує те, що вже і мале стало.
Одного дня Максим вирішив розчистити сад. Приніс пилу, щоб спиляти стару грушу, заліз на дерево і впав на землю, а на нього стовбур. Врятувати його лікарям не вдалось. Максим помер по дорозі в лікарню.
Соломійка залишилась сиротою, а Надія не могла повірити у тяжку втрату.
Занадто швидко біг час. Донька Надії стала студенткою, а Соломія пішла на фабрику, хоча закінчила школу на відмінно. Надія оправдовувала себе, що не потягне двох студенток. Соломія з розумінням ставилася до неї, шкодувала Надію.
На протязі одного року обидві дівчинки вийшли заміж, жили окремо, тому великий Надіїн дім став пустим. Постійно міркуючи про свою самотність, колишня красуня марніла з кожним днем. Так, одного ранку навіть не змогла підвестись з ліжка, потрапила в лікарню. Хвороба була важкої і потрібні були великі кошти на лікування. Доньки оплатили лікування.
Соломія запропонувала Надії жити в неї, щоб мати змогу доглядати за жінкою постійно. Вона готувала лиши дієтичні страви, робила свіжі соки. З кожним днем самопочуття літньої жінки покращувалось. І вона вирішила повернутися до рідної оселі в селі, а доньки обіцяли, що будуть приїздити.
Дуже скоро приїхала Олена. Надія так раділа, збиралася приготувати пиріжки, які так любила донька. Виявилось, що рідній кровинці потрібні гроші, які вона дала на лікування. Можете частинами віддавати. Чи як вам зручніше».
Сказати, що це шокувало Надію, це не сказати нічого. Вона ледь не знепритомніла, адже таких грошей в неї не було. Після цього підійшла до шафи і витягла ті невеличкі заощадження, які відклала з пенсії, поки жила у Соломії. Руки тремтіли, коли передавала кошти Олені.
Рідна донька зухвало запропонувала матері розвести птицю, засадити город. «Чекаю до осені» – це все, що промовила, виходячи з дому. Потім додала, що планує ремонт робити, вдягнутися, щоб почуватися гідно в Тернополі.
Пройшов тиждень і до Надії приїхала Соломія. Надія спитала «Ти теж за грошима?». Соломія не розуміла, про що йде мова, тому що й справді приїхала провідати матір, поцікавитись її здоров’ям. Вислухавши розповідь Надії, Соломія сказала, щоб мати ні про що не хвилювалась, а з сестрою вона сама за все розрахується.
Взявши гроші з рук Соломії, Олена лише усміхнулась, сказавши «Багато живеш». З тої пори до матері Олена більше не приїздила, навіть онуку не показала. Коли ж Надія знову захворіла, Соломія забрала її до себе.
З того часу жінка спокійно жила з Соломією і її родиною, за цей час у неї з’явилось двоє онуків. За це Надія заповіла все своє майно Соломії. Крім цього, нотаріус передала донькам записку для Олени, написану особисто Надією. «Будь щасливою і ніколи не поминай мене словом лихим. Дякую тобі, Боже, що йду зі світу, без боргів доньці».