Така буденна і в той же час неймовірна історія, яка доводить, що небайдужі і справжні особистості, люди яким властиві героїчні вчинки таки існують і вони живуть серед нас.
Роблячи, на перший погляд буденні речі, вони заслуговують на шану та повагу і гідно носять статус людини з великої літери.
Їду учора в громадському транспорті. Оплатила проїзд, одягла навушники, їду до місця призначення.
Не пройшло і п»яти хвилин, чую як крізь мелодію, доносяться крики і стони. Всі присутні в автобусі повернули голови на задні ряди. Вагітна жінка сиділа і здається все почалося.
Водій шидко прийняв правильне рішення, промовив, що через декілька хвилин зупинка біля пологового будинку (насправді це не його маршрут), автобус зупинився, пасажирам яким не потрібно було рухатись далі, залишили транспорт.
Я вирішила залишитись, в мене було в запасі багато вільного часу. Так хотілось бути корисною. Водій додав швидкості і помчав немов швидка.
Зупинившись біля запланованої зупинки, водій швидко вибіг, взяв її на руки і помчав до будинку. Я дістала сумку майбутньої матусі і знайшла телефон, дякувати Богу він був не заблокований. В останніх був контакт «Коханий», телефоную, пояснюю ситуацію, дружина ось-ось народить, назвала адресу. Похапцем взяла усі речі и побігла за водієм.
Жіночка була в безпеці та під повним захистом лікарів. Дочекались приїзду майбутнього татуся. Зустріли, провели. Поки очікували, поболтали, класний мужик!
Ти молодець, дядя Міша!